Україна, Росія та нащадки Русі.

Є питання, які притягують до себе, політизуються, спрощуються, фальсифікуються. Все що є найбруднішого в людині, збирається навколо нього наче бджоли навколо меду.

На жаль, оминати їх неможливо, оскільки рано чи пізно потрібно буду визначитися і озвучити свою думку.

Хто є справжнім та “законним” нащадком Київської Русі Україна чи Росія? Змагаються історики, політики, письменники, громадські діячі.

Наводяться та перекручуються факти, висловлюються власні думки. Висновки використовуються для виправдання своїх територіальних претензій, дій, слів, свого бачення світу. Написано гігабайти аналітичних, історичних, наукових та бог зна ще яких  статей. Кілометри коментарів, тони нечистот у найрізноманітніших “дискусіях”. Кров у місці прямого зіткнення, та і не лише там. Боротьба з використанням зброї, інформації, дипломатії.

Я ж підійду до цього питання як математик чи інженер.

Минуле вже було, сучасне лише шлях до майбутнього. Лише майбутнє має значення. Історичні факти, що наводяться зараз, не у всіх викликають довіру. Опоненти звинувачують один одного в брехні. Відкидаємо ці данні як не достовірні, не залежно від того, яке у нас власне до них відношення.

Політичні аргументи виносимо з розгляду по тим же причинам.

Мотивація важливий фактор, але він залежить від соціальних відносин. Тобто, не є визначальним.

Таким чином, стримуємо банальний висновок: Визначальним є соціальні відносини, які залежать в свою чергу від світогляду окремих людей.

Банально. Звичайно. Але чомусь така точка зору не дуже популярна. У всякому випадку, я не зустрічав “аналітики” яка б спиралася саме на неї.

Світогляд формується культурою.

Наша культура починається і закінчується разом з нами. Росте разом з нами. Дослухається наших вчителів, батьків, друзів та недругів. Вбирає в себе все що ми читаємо, бачимо, слухаємо, їмо. Визначає наше відношення до оточуючого світу.

Культура родом з минулого, для неї природно спиратися на історію. Культура спонукає нас боротися за “своє” минуле.

Але наша культура, наші знання, наш світогляд вже тут. Він нам потрібен для майбутнього. Не варто витрачати сили на те що й так вже моє. Варто ним ділитися,  щоб моє стало нашим.

Нас намагаються затягнути в минуле, щоб ми заблукали в лабіринтах наших снів. Щоб ми проміняли майбутнє, те що ми ще можемо змінити, на минуле, то ще вже незмінне.

Повернемося до початкового питання: “Хто є нащадком Русі, Україна чи Росія?”

Відповідь не важлива. Зовсім.

Наша культура з часів Русі змінилася. Є у нас спільні риси, є відмінності. за своє ми будемо боротися. Але не за трактування історії, а за майбутнє. Коріння наше, культура наша, правдами, чи не правдами росте з одного місця. Залишимо боротьбу за ексклюзивне право володіти історією тим кому це важливо. залишимо собі свою і рушимо далі.